Щоб впала корона з голови

2020-04-27

Щоб впала корона з голови

Корона у душі… Замкненість серця… І тиша, непролазна, неговірка, підступна, зрадлива: не достукаєшся ні до кого…

Інколи кажуть: «Корона на голові». То про дуже пихату, високої думки про себе людину. Золота ж корона… Всі її хочуть отримати, щоб побачити мірило своїх можливостей, вмінь, вподобань та прагнень… Так, отримали непросту Corony, а вірусну. А що з нею робити? Підкажіть! Чесно кажучи…

Ми зациклювались на собі і продовжуємо це робити (дехто, не всі). Забули насправді, що таке сім’я, родина… І як же хороше прийти додому і розуміти, що тебе чекають, ти потрібен тут і зараз. Ми забули, як це – відчувати і бути творцями теплоти родинного інтиму… Коли прибіжить маленьке мамине сонечко (босі ніжки ступають так тихенько-тихенько по паркету), поцілує в щічку, обійме сильно-сильно…

Не навчились розмішувати сіру непролазну-непоказну буденність різнокольоровими фарбами. Ідемо на роботу, приходимо, вечеряємо, допомагаємо дітям з уроками (добре, якщо вони їх зробили на групі продовженого дня), лягаємо спати. Все якось на автоматі… Як же потім і з якого файлу пам’яті витягатисвітлини-згадки про прекрасні моменти життя?Комп’ютеризоване суспільство виховало роботів… Перестаньмо бути ними! Згадайте, коли востаннє читали дітям казку? Коли просто й невимушено говорили з донькою-підлітком про стосунки з однолітками? А ці неповторні (так і хочеться сказати зимові) весняні вечори (о диво, сніг навесні теж буває), коли дістаєш книгу, читаєш сторінку, другу, і, закутавшись у плед, смакуєш ароматну, запашну каву… А як приємно читати вголос для всієї родини: чоловіка та доньки, мами й тата, дідуся і бабусі ‒ оповідання чи повісті (не важливо українських чи зарубіжних авторів, головне – щоб цікаво). Проведіть час разом – і ви відкриєте для себе багато нового…

Хтось скаже: «Нас закрили у бетонних коробках і не випускають!». Нехай… Ми ж самі до цього прагли… Живемо в залізобетонних джунглях…Супермаркети закрито, магазини не працюють (у селі, ‒ хвала продавцеві, ‒ ще можна купити продукти), заклади, де можна було б відпочити, зачинені… Обплетемось тепер у Всесвітній Мережі павутинками зв’язків… Кому від цього краще? А павучки у голові снують і снують все нові й нові думки-здогади… Подаруйте посмішку коханій людині… Не за щось – просто так…

Ви скажете: «Краще їхати на пікнік, природа і все таке…». А, можливо, (і, Господи, невипадково?!) природа сама нас захотіла ізолювати від себе? Ми думали, що господарі на Землі? Так, але потрібно бути дбайливими, охайними, чемними… Вона ж не пробачає помилок… А ми? Викидаємо в атмосферу все більше і більше парникових газів, і як наслідок – танення льодовиків і глобальне потепління. Озонові діри теж наша справа. Залатаються? Де там!..

Забули ненароком, випадково (і так теж буває!) про вчителів. Мовляв, що вони вміють і можуть, чого там тільки навчають в тій школі? Тепер же батьки отримали можливість побути педагогами в сім’ї: вивчити з дитиною вірш чи виконати інше домашнє завдання – це не так складно. Чи не так?..

Ми думали: за гроші все купити можна… Дехто на цій хвилі і залишається. А здоров’я? Сьогодні ж згадали і про фармацевтів, і про лікарів…Вони ж не боги, ‒ прості смертні, але важливість їхню осягаємо цілком (і це ж тільки тепер?!).

Хтось тішить себе салонами краси, але душу, підлабузницьку, мерзенну не замаскуєш ніяким макіяжем. Справжність і непідробність у всьому цінується понад усе… Хтось вважав себе богинею шопінгу… Словом, круговерть багатства, слави, марнотратства… І все для чого? Тільки для себе? І знову приходимо до зацикленості на собі, до замкненості у футлярі…

Насправді у нас тепер з’явилось багато нових можливостей: більше часу можна провести з дітьми, з родиною. Нарешті (не відкладаючи у довгий ящик) відкрити ту злощасну, здавалось би, книгу «Англійська без репетитора» (для когось це може бути німецька чи французька). Та просто подивитись улюблений фільм чи прочитати книгу, на які подеколи не вистачало часу…

Наше суспільство не приділяло важливості науці, новим відкриттям у сфері медицини, кібернетики, освіти та інших галузях… Тепер же перетворились на учнів. А хто вчитель? Час. Він нам приніс нове випробування-завдання… Вирішимо? Безсумнівно…Ізоляція – це не крайнощі і не відчай. Це спосіб віднайти себе, зрозуміти, хто ми є і чого варті. Діана Матвійчук

Кiлькiсть переглядiв: 41

Коментарi