1025-а річниця хрещення Київської Русі

2013-05-07

28 липня 2013 року, у день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира, відзначатиметься річниця Хрещення Київської Русі-України.
Християнство стало культуроутворюючим, смислоутворюючим елементом життя нашого народу. Воно зіграло виняткову роль в історії нашої держави, житті суспільства, розвитку його культури, духовності та моралі.
Позаяк молоде покоління не має чіткого розуміння основних постулатів християнської віри, не завжди може пояснити зміст основних християнських свят, мало знайоме з головними святинями свого краю; орієнтоване на прагматизм, споживацтво.

Інформаційні матеріали

Володимир Великий
Володимир прийшов до влади 980 року. Щоб закріпитися в Києві, йому довелося витримати семирічну боротьбу з братами. Сівши на київський престол, Володимир Святославович почав докладати зусилля для зміцнення й об’єднання держави. Народ любив свого князя й називав його «красним сонечком». Але мало хто знає про нього як хрестителя Київської Русі, про те, що його звуть рівноапостольним, про різку зміну його характеру, світогляду після хрещення.
До хрещення князь Володимир був язичником. Яким було у ті часи слов’янське язичництво? Це не тільки обряди, фольклор, різні ідоли, але і певна психологія, світогляд. Ось декілька штрихів.

Володимир, новгородський князь, іде з дружиною на Київ. Його не зупиняє навіть те, що там князює його старший брат Ярополк, він захоплює київський престол, влаштовує розправу над рідним братом і…бере собі за дружину його вагітну вдову.
А ось Володимир забажав руки Рогнеди, княгині Полоцької. І тоді він захопив Полоцьк, а батьків Рогнеди стратив на її очах, і взяв її таки за дружину.
За свідченням літописця, князь мав кілька дружин. І все це для язичницького світу було нормою. Адже князь - улюбленець богів, і йому все прощається. Ще б пак. Володимир готовий був принести в жертву богам двох варягів-християн. Жертвопринесення не відбулося тільки тому, що піддані князі самі розправилися з іновірцями. Ось що таке язичництво. Людина нашого часу швидше за все вирішила, що це звірство. І сам князь про себе скаже: «Я був як лютий звір».

І ось цей буйний правитель приймає хрещення. Що цьому передувало? У 986 році у Візантійській імперії була смута. Імператор звернувся за допомогою до київського князя. Той погодився, але в нагороду просив отримати руку візантійської царівни Анни, сестри імператора. Для зміцнення авторитету Київської Русі це мало велике значення. До того ж діти б від цього шлюбу мали законне право на візантійський престол. Цього хотів Володимир. А що ж греки? Вони вимагали, як обов’язкову умову, хрещення Володимира, бо нечуваним було, щоб християнка поєдналася з язичником. Та обіцянка їх була лукавою. Коли частина київського війська допомогла придушити повстанців, імператор і не подумав послати царівну до Києва. Тоді Володимир, розлютувавшись на греків, пішов на них війною. І ті змушені були дотриматися обіцянки. У 986 році князь хрестився.
Що відбувалося в його душі після того, ніхто не знає. Хрещення могло бути і політичним кроком князя: щоб і з Візантією поріднитися, і щоб об’єднати воєдино розрізнені слов’янські племена. Але ніхто не сумнівається, що після хрещення Володимир став зовсім іншою людиною, про що свідчать його справи.
Він відмовляється від своїх попередніх дружин і живе лише з Анною. Постійно роздає своє багатство бідним. Почувши євангельське «блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть», він наказав кожному нужденному і вбогому приходити на княжий двір і брати все необхідне…але немічні не могли прийти, тоді він наказав положити на вози хліб, м’ясо, рибу, різні овочі, мед, розвозити по місту, запитуючи: «Де хворі і вбогі?» – і роздавати їм все, що треба. Можливо, саме тоді в народі прозвали князя «красним сонечком». Неймовірна щедрість вражала людей. Як знати, чи не це привело багатьох до нової віри. Для чого робив це князь? Адже його ніхто до цього не примушував. Мабуть, він належав до тих людей, які не могли не ставитися серйозно до того, на що зважилися.
Це стосується і знаменитих банкетів князя: туди тепер пускали і київську бідноту. Мало того, почувши заповідь «не вбий», Володимир забажав скасувати смертну кару. І це той безжалісний Володимир! А як же насилля при хрещенні? Воно було? Літопис говорить, що Володимир, закликаючи народ хреститися, заявив: «Якщо хто не прийде завтра на річку, то не буде мені другом». Це насилля? Для сучасної людини, можливо. А тоді, коли людина вважала себе частиною племені, роду , князя сприймали як батька, а не як «гаранта Конституції».

І останнє. Чому ж князя Володимира церква вважає святим? За видатні заслуги перед церквою? Але багато було правителів, які те ж хрестили свої народи. До речі, в народі Володимира визнавали святим ще задовго до офіційного церковного прославлення. Чимось же він вразив серця людей, щось, видно, було особливим у його постаті.
Після хрещення князь різко змінився, він духовно переродився. Християни вірять, що самій людині це не під силу. Князь Володимир – натура цільна, глибока. Церква тому прославляє його як рівноапостольного, що сила його прагнення до Бога повернула весь хід руської історії.

Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Християнство на Русі розповсюджувалося де добровільно, де насильно протягом кількох століть. Можна припустити, що ще в першому столітті нашої ери слов'янські землі відвідав апостол Андрій з місією поширення християнства. Творець слов'янської писемності святий Кирил в одному із слов'янських племен навернув до християнства близько 200 родин, мабуть, в першому столітті було не так вже й багато затятих ревнителів язичництва. До найвідоміших вітчизняних джерел з історії християнства фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 р.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (1154 р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “Пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мниха (ХІ ст.), “Повість временних літ ” і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056 - після 1113 рр.), “Києво-Печерський патерик” та інші. Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? У "Повість временних літ", зокрема, зазначається: "Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив’язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями".

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи в Києві, а згодом і в інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які знали слов’янську мову. Хрещення дало нашим предкам вищу свободу - свободу вибору між Добром і Злом, а перемога православ'я подарувала Русі тисячолітню історію.

Словник

Біблія - книги Святого Письма, джерело християнської моралі.

Благодатна - сповнена благодаті божої; благодать - ласка Божа з Його дарами.

Благодать - у християнському віровченні - божественна милість, дарована людині.

Благословення - сходження Божої милості на людину від самого Бога або від людей, які діють за волею Бога.

Вдячність - усвідомлення та оцінка доброго вчинку іншої людини чи Бога стосовно себе і глибока шана та подяка за це.

Віра - упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь; визнання існування Бога.

Вірність - християнська чеснота людини, яка заслуговує на довір’я.

Гординя - занадто висока думка про себе та свої можливості й зневага до Бога і людей, пихатість.

Гріх - порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін.; поганий, непристойний учинок, недолік, помилка, недогляд; непорядне, недобре, недозволене.

Гріховність - неправедність.

Добро - все, що виходить від Бога; благо; це все, що позитивно оцінюється Богом, що є важливим для людського життя, що дає можливість людині морально, розумово та духовно жити, зростати, бути щасливою, досягти гармонії і досконалості.

Довіра - ставлення до когось, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість.

Дух - внутрішній стан, моральна сила людини.

Духовність - усвідомлення і вдосконалення особи на шляху пізнання нею Добра, Істини, Краси.

Душа - внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями.

Егоїзм - життєвий принцип і моральна якість, що означає надання переваги власним інтересам.

Етика - наука про мораль.

Євангеліє - Добра звістка, опис життя і вчення Ісуса Христа. Вміщує норми життя, які передав людям через своїх учнів Ісус Христос.

Жертва - вчинок, що характеризується відмовою від особистих прав, вигод.

Жертовність - здатність людини задля любові до Бога і ближнього віддати їм те, що є найдорожчим, найважливішим, без чого важко обійтися самому, навіть власне життя.

Заповідь - повчання морального характеру, дане людині Богом.

Зарозумілість - негативна риса характеру, що характеризує людину, яка поводиться гордовито, пихато, самовпевнено; зазнається, виявляючи зневагу до інших, вважаючи себе у чомусь вищим від інших.

Зло - відсутність добра, виникає через порушення моралі, закону.

Любов - моральне почуття, що характеризується прийняттям і розумінням ближнього як неповторної унікальної та єдиної особистості, прагнення допомогти, готовність пробачити, співчувати.

Любов до ближнього - щире почуття прихильності до людини.

Мораль - правила, норми, принципи поведінки людей, що ґрунтуються на їх розумінні, усвідомленні та здатності розрізняти і вибирати добро чи зло у ставленні одне до одного, до суспільства, природи.

Мораль загальнолюдська - сукупність норм і правил, які визначають найважливіші цінності у житті, поведінку людей, їх ставлення одне до одного.

Моральні цінності - дуже важливі норми і правила життя, які люди вважають добрими.

Мужність - якість характеру людини, в якій поєднується хоробрість, рішучість, витримка.

Ненависть - протилежність любові, почуття великої неприязні, ворожості до ближнього.

Непохитність - якість людини, яка проявляє стійкість, твердість у чомусь.

Особистість - людина як носій певного характеру, поведінки, культури.

Патріотизм - любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги.

Повага - почуття шани, прихильне ставлення до ближнього, що ґрунтується на визнанні гідності іншого, важливості його думок і дій.

Подвиг - героїчний вчинок, діяння, спрямоване на досягнення благородної і вкрай потрібної мети і справи.

Покірність - чеснота, що характеризує людину, яка не суперечить батькам і старшим, поступається у власних егоїстичних бажаннях; слухняність, смиренність.

Покликання - внутрішня потреба, схильність, здатність до певної справи, поклик, призначення.

Поступливість - добровільна відмова від чого-небудь на користь іншого або заради чогось.

Праведність - чеснота людини, яка виконує всі Божі настанови; прагне не грішити ні думкою, ні словами, ні вчинками.

Скромність - позитивна якість, властива людині, яка не любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства тощо, хизуватися ними.

Смиренність - чеснота, що характеризує людину, яка вміє належним чином себе оцінити, але позбавлена гордовитості.

Совість - це моральна свідомість, моральне почуття в людині; внутрішнє усвідомлення добра і зла; тайник душі, в якому відгукується схвалення чи засудження кожного вчинку; почуття, яке спонукає до істини і добра.

Сором - один із проявів моральної самосвідомості особистості; моральне почуття, в якому людина осуджує свої дії, мотиви і моральні якості.

Спасіння - вільність від гріха та досягнення вищого блаженства.

Спокутування - духовне очищення від гріха.

Страждання - фізичні, душевні, духовні муки, які завдають болю людині.

Сумління - оцінка вчинків, застереження від злого, заклик до відповідальності за свої вчинки.

Християнська етика - наука про християнські моральні норми і цінності.

Чеснота - доброчесність, позитивна моральна якість людини.

Щедрість - чеснота не скупої і незажерливої людини, яка охоче ділиться своїм майном, коштами або чимось іншим, у разі необхідності не шкодує витрачати що-небудь своє.