• Ви знаходитесь тут:

• 2022-2023 навчальний рік
• Наші традиції
• Прекрасні миті шкільного життя

Берегине моя, українська хустко!

Хустина… Мережана китицями, шовком вишита, птахами-голубами заквітчана… Цвітуть на тобі і ружі, і мальви, і барвінок хрещатий стелиться долом… Моя, рідна, дарована бабусею чи мамою, як оберіг, як захист від темних, зловіщих сил…

Це у тобі переплелись одночасно і радість, і смуток; буваєш навіть ти радісною – коли одягаю тебе на свято, до церкви чи просто так, буваєш вишуканою, коли так елегантно пасуєш до нового образу… Та буває, що хмурість невесела затаїлась в тобі ‒ коли ти вся чорна, бо проводжаю у путь-доріженьку останню найрідніших людей – хрещену, дідуся, сестричку…

Це тебе дарують-в’яжуть коханому на руку: на знак згоди на шлюб.

Саме ти так личиш нареченій, уже заміжній жінці, коли пов’язує тебе наречений чи його мама – на знак вступу в нову родину, вроди, як оберіг жіночий…

Колись бабуся говорили: «Зав’яжи хустку на голову, щоб не боліла, щоб не зурочили долю…». (Насправді, щоб прикрити косу довгу чорну, від вітру злого сховати)…

То і тепер шанують дівчатка настанови мам та бабусь. Прикривають русу, чорну косу від ока лихого…

Та як би не змінювалося сьогодення, якими б новими обновками не хвалився світ моди, ти, моя українська хустко, завжди будеш для мене вишукано-стилізованою, класною та неповторною, такою, що дарує тепло родинне, наповнює усе твоє єство затишком, відгороджує та оберігає від усіх бід та нещасть.

Коментарi