Хустина… Мережана китицями, шовком вишита, птахами-голубами заквітчана… Цвітуть на тобі і ружі, і мальви, і барвінок хрещатий стелиться долом… Моя, рідна, дарована бабусею чи мамою, як оберіг, як захист від темних, зловіщих сил…
Це у тобі переплелись одночасно і радість, і смуток; буваєш навіть ти радісною – коли одягаю тебе на свято, до церкви чи просто так, буваєш вишуканою, коли так елегантно пасуєш до нового образу… Та буває, що хмурість невесела затаїлась в тобі ‒ коли ти вся чорна, бо проводжаю у путь-доріженьку останню найрідніших людей – хрещену, дідуся, сестричку…
Це тебе дарують-в’яжуть коханому на руку: на знак згоди на шлюб.
Саме ти так личиш нареченій, уже заміжній жінці, коли пов’язує тебе наречений чи його мама – на знак вступу в нову родину, вроди, як оберіг жіночий…
Колись бабуся говорили: «Зав’яжи хустку на голову, щоб не боліла, щоб не зурочили долю…». (Насправді, щоб прикрити косу довгу чорну, від вітру злого сховати)…
То і тепер шанують дівчатка настанови мам та бабусь. Прикривають русу, чорну косу від ока лихого…
Та як би не змінювалося сьогодення, якими б новими обновками не хвалився світ моди, ти, моя українська хустко, завжди будеш для мене вишукано-стилізованою, класною та неповторною, такою, що дарує тепло родинне, наповнює усе твоє єство затишком, відгороджує та оберігає від усіх бід та нещасть.
Березень 2024 | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
П | В | С | Ч | П | С | Н |
1 | 2 | 3 | ||||
4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |